Підручник матеріалознавство
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.67 (3 Голосов)

Лакофарбові покриття — дешеві, їх можна застосовувати для різних матеріалів.

Лаки —% це рідкі речовини, які після нанесення тонким шаром на поверхню виробу здатні утворювати прозору плівку, що швидко висихає, а фарби і емалі після висихання утворюють на поверхні непрозорі плівки.

Склад і маркування лакофарбових покриттів.

Основними складовими фарб і лаків є олії, смоли, розчинники, пігменти, сикативи, пластифікатори.

Олії. Основою олійних фарб і лаків є рідка рослинна олія. Для прискорення висихання олію варять за температури 120... 140 °С, добавляючи до 3 % сикативу (прискорювача висихання). За такої температури з олії видаляється волога, відбуваються окиснення і полімеризація. Варену олію називають оліфою.

Оліфа, виготовлена з олії, є натуральною. Натуральна оліфа — дорогий і дефіцитний матеріал, тому широко застосовують напівнатуральну і штучну оліфу. Напівнатуральна оліфа може мати в своєму складі 18...54 % натуральної оліфи. Найпоширенішими є такі напівнатуральні оліфи: полімеризована, оксидована оксоль, оксидована сульфооксоль і гліфталева. |

До складу полімеризованої оліфи входить 54 % натуральної оліфи і 46 % розріджувача (скипидару, лакового бензину або сольвенту нафти). Оксидована оксоль містить 52 % оксидованої лляної олії, 45 % уайт-спіриту (лакового бензину) і 3 % скипидару.

Оксидована сульфооксоль відрізняється від оксолі лише тим, що для змішування беруть олію менш ущільнену оксидацією, а для підвищення в'язкості олію обробляють сіркою.

Гліфталеву оліфу виготовляють із напіввисихаючої олії (28 %) і гліцерину (6 %), фталевого ангідриду (14 %), сикативу (2 %) і уайт-спіриту (50 %). Ця оліфа висихає за 24 год.

Штучні (безолійні) оліфи (сланцева оліфа, нафтеноль та ін.) є продуктами переробки мінеральних олив.

Смоли є важливою складовою олійних і ефіроцелюлозних лаків. Домішка смоли в олійний лак підвищує твердість і міцність плівки; в ефіроцелюлозних лаках поліпшує прилипання плівки, лаку до фарбованої поверхні.

Смоли бувають природні (каніфоль, асфальт) і штучні (гліфталеві, бакелітові, хлорвінілові).

Розчинники. Найчастіше використовують такі розчинники: ацетон, етилацетат, амілацетат і бутилацетат. Ацетон добувають сухою перегонкою дерева. Температура кипіння ацетону становить 55...60 °С, етилацетату — 70...80 °С.

Як розчинник для олійних лаків найчастіше використовують скипидар і лаковий бензин.

Пігменти є важливою складовою фарб і лаків. Вони надають фарбі кольору і, крім того, підвищують стійкість захисного лакофарбового покриття. Найпоширенішими є такі пігменти: білі (оксид цинку, діоксид титану, солі свинцю), червоні (оксид заліза, оксид свинцю), жовті (цинковий крон, свинцевий крон, вохра), чорні (сажа) та ін.

Пігменти бувають природні (вохра, мумія, умбра) і штучні (сажа, залізний сурик, цинкове білило та ін.). Застосовують також металеві порошки алюмінію і бронзи.

Сикативи прискорюють висихання лакофарбових покриттів. Найчастіше застосовують такі сикативи: оксиди свинцю, мангану чи кобальту. Вміст сикативу в фарбах становить до 3 %.

Пластифікатори — це речовини, які додають у лакові покриття для підвищення пластичності. Найчастіше застосовують ди-бутилфталат, трифенолфосфат та ін.

Грунтовки використовують для забезпечення міцного зв'язку між лакофарбовим покриттям і поверхнею, що фарбується, а також для її надійного протикорозійного захисту.

Шпаклівки використовують для вирівнювання поверхні, що фарбується.

Олійні фарби є найпоширенішим матеріалом для покриття поверхонь дерев'яних виробів. Ці фарби зазвичай постачають густотетими, вони містять від 10 до 40 % оліфи (до маси пігментів). Перед фарбуванням до густотертої фарби додають 20...70% оліфи. Окремі види олійних фарб випускають готовими до використання.

Нітрофарби виготовляють змішуванням нітролаків із сухими порошкоподібними пігментами. Перевага нітрофарб полягає в тому, що вони не потребують оліфи і швидко висихають.

Залежно від призначення лакофарбові матеріали поділяють на групи .

Залежно від плівкоутворювальної речовини лакофарбові матеріали класифікують  і позначають так: БТ — бітумні, КЧ — каучукові, МА — олійні, НЦ — нітроцелюлозні, АЦ — ацетилцелюлозні, КФ — каніфольні, КО — силіційорганічні, АД — поліамідні, ФЛ — фенольні, ЕП — епоксидні та ін.

Позначення складається з п'яти груп знаків (між другою і третьою групами ставиться дефіс): 1. Назва (лак, фарба, емаль тощо).

2. Група за хімічним складом плівкоутворювача — літерами.

3. Група за призначенням — перша цифра. 4. Порядковий номер матеріалу — наступні цифри. 5. Колір матеріалу (позначається словом або літерою). Наприклад, емаль МЛ-197, коричнева — розшифровується так: меламіноалкідна емаль (емаль МЛ), атмосферостійка (1), реєстраційний номер (97), колір (коричневий); ґрунтовка В-МЛ-0143, коричнева — водорозчинна (В), меламіноалкідна (МЛ), грунтовка (0), реєстраційний номер (143), колір (коричневий).

Способи нанесення лакофарбових покриттів.

На практиці застосовують такі способи нанесення лакофарбових покриттів: розпилювання фарб пульверизатором (розпилювачем); занурення виробу у ванну з фарбою; нанесення фарби щіткою та ін.

Матеріали

Умови експлуатації

Позначення группи

Атмосферостійкі

Обмежено атмосферостійкі

Консерваційні

Водостійкі Спеціальні Стійкі До Бензину і мінеральних олив

Хімічностійкі Термостійкі

Електроізоляційні

Ґрунтувальні Шпаклюва льн і

Зовнішнє покриття, стійкі до атмосферних впливів у різних кліматичних умовах

Покриття виробів, які експлуатуються в приміщенні або під навісом

Покриття, які застосовують для тимчасового захисту пофарбованої поверхні виробів у процесі їх виробництв І Ва, транспортування і зберігання

Покриття, стійкі до дії прісної і морської води та її пари Покриття, стійкі до випромінювання, випромінювальні Покриття, стійкі до дії мінеральних олив, бензинів та ін.

Покриття, стійкі до дії лугів, кислот та їхньої пари

Покриття, стійкі до дії підвищених температур від 60 до 500 ЬС

Покриття в умовах дії електричної напруги, електричної дугц і поверхневих розрядів Покриття непофарбованих поверхонь виробів покриття для вирівнювання поверхонь.

1

2

3

4

5

6

7

8

9 0

00

Перед нанесенням лакофарбових покриттів потрібно ретельно підготувати поверхню: очистити від бруду, іржі, пилу і вологи.

Для мідного зчеплення фарбового покриття з поверхнею перед фарбуванням наносять ґрунтувальний шар фарби або лаку. Для ґрунтовки вибирають фарби, які міцніше зчіплюються з поверхнею, що фарбується. Якщо на поверхні є тріщини, нерівності, подряпини тощо, то їх треба зашпаклювати.

Для фарбування розпилюванням застосовують спеціальні фарборозпилювачі. В ремонтних майстернях користуються ручним розпилювачем марки КР-2 або КР-10 (рис. ), фарбу заливають у бачок 8, що має місткість до 800 см3.

Фарбувати розпилюванням можна лише нітрофарбами і нітролаками, які швидко висихають.

Схематичнийрозріз фарборозпилювача.Спосіб фарбування зануренням виробу в фарбу застосовують переважно при масовому фарбуванні окремих невеликих деталей, які мають достатню обтічність.

Схематичнийрозріз фарборозпилювача: 1 — ніпель для повітряного шланга; 2 — канал; 3 — ку-рок для відкривання голчастого клапана; 4— голчастий клапан; 5 — отвір для фарби; 6 — кільцевий отвір (сопло) для повітря; 7 — канал для фарби; 8 — бачок для фарби; 9 — корпус

Спосіб фарбування щітками застосовують тільки при фарбуванні олійними фарбами.

Сушіння олійних лаків і емалей гарячим повітрям скорочує час висихання з 35...50 до 2...б год. Проте при масовому виробництві машин така тривалість сушіння занадто велика, а тому застоеову

Ють сушіння інфрачервоним промінням. Цей спосіб в 5... 10 разів скорочує час висихання порівняно з сушінням гарячим повітрям.

Джерелом інфрачервоних променів можуть бути освітлювальні електролампи потужністю 300...500 Вт, вставлені у рефлектори або керамічні панелі, нагріті газовими пальниками до 500...700 °С.

Фрикційні матеріали

Фрикційні матеріали використовують для виготовлення деталей або обличкування тих металевих деталей, які повинні мати високий коефіцієнт тертя. До таких деталей належать: накладки дисків муфт зчеплення тракторів і автомобілів; накладки муфт керування гусеничних тракторів і гальмівних колодок та ін.

Фрикційні матеріали повинні бути достатньо міцними і твердими, мати високу стійкість до нагрівання від тертя.

Ці матеріали поділяють на дві групи: ткані і пресовані.

Ткані фрикційні матеріали виготовляють у вигляді стрічок з азбестових ниток із прожилками тонкого латунного або мідного дроту. Нині ці матеріали застосовують рідко.

Пресовані фрикційні матеріали виготовляють із суміші азбестової вати з латунною або мідною стружкою. Цю масу змішують із термореактивною смолою, нагрівають і пресують у стрічкові напівфабрикати або пресують у спеціальних формах готові деталі у вигляді накладок на диски муфт зчеплення чи на гальмівні колодки.

Фрикційні матеріали, виготовлені на основі бакелітових смол з азбестовим наповнювачем (азботекстолітом), витримують нагрівання до 250...280 °С протягом 3 год, не втрачаючи своїх властивостей.

Металокерамічні фрикційні матеріали виготовляють методом порошкової металургії при нагріванні до 800 °С під великим тиском (до 2 т/см2) з одночасним «приварюванням» до дисків або гальмівних стрічок.

До складу металокерамічних матеріалів входять мідь (65...85%), олово (7...9%), свинець (5... 10%), залізо (4...7%), оксид силіцію (2...4%) і графіт (3...8 %). Ці сплави мають високий і стабільний коефіцієнт тертя, високу міцність і стійкість до нагрівання і спрацювання.

Лакофарбові матеріали - 4.7 out of 5 based on 3 votes